Вона і справді невловима -
Пісень, поезії душа.
І невідомо ритм чи рима
У серці слід свій залиша.
Коли мурахи йдуть по тілу
Від слів і звичних, і простих,
І подих твій перехопило,
Бо в них про те, що думав ти.
Пісень, поезії душа.
І невідомо ритм чи рима
У серці слід свій залиша.
Коли мурахи йдуть по тілу
Від слів і звичних, і простих,
І подих твій перехопило,
Бо в них про те, що думав ти.
Поезія займає особливе місце в культурному світі людини. Дивно, але відповісти на запитання "Що таке поезія? Чому її люблять?" досить складно. Про значення поезії в житті людини на світовому рівні свідчить поява у 1999 році Всесвітнього Дня поезії - 21 березня. Цей День, вважає ЮНЕСКО, покликаний послужити створенню в засобах масової інформації позитивного образу поезії як справді сучасного мистецтва, відкритого людям.Тож пишіть вірші, читайте вірші, любіть вірші і запрошуємо переглянути виставку до Всесвітнього дня поезії у читальній залі академії!
В библиотеке есть "Роксолана" Загребельного ???
ВідповістиВидалитиТак, Ви можете взяти "Роксолану" Загребельного на науковому абонементі.
ВидалитиДля віршів не стало тем –
ВідповістиВидалитиВсе написано на світі:
І про сонце, і про вітер,
І про поле під дощем.
Для віршів нема вже тем:
Він любив… Вона любила…
Вічність все водою змила…
Ми травою проростем…
Для віршів немає тем.
Спогад… Натяк… Щось неясне,
Спалахне і знов погасне,
А у серці – лютий щем…
Для віршів немає тем?
Чом же родяться поети,
Сіль землі, краса планети,
Гордість сонячних систем?!
Для віршів ще безліч тем!
І поети будуть жити,
І з поетів будуть квіти –
Ми ж травою проростем…
Для віршів ще безліч тем!
Стихи... бумага, буквы и значки...
ВідповістиВидалитиПорой бессмысленные извороты строчек...
Но кто-то в них живёт... грустит... творит...
А кто-то... и читать то...не захочет...
Прочтите их... потратьте пять минут...
Они порой... расскажут вам чуть больше...
Чем тот... кто рядом... и замкнётся круг,
Любви... разлук...и чёрных многоточий...
А все-таки я Вас любила, любила, любила!
ВідповістиВидалитиІ це не минає — хіба осідає на дно…
Я Вас у собі, мов коштовну карафку, розбила —
І душу, як білий обрус, просочило щемливе вино!
Ви колір дали моїм мислям, а образам тіло,
Зоставшись — лиш шумом, як море у мушлі в ушу…
А як там насправді було — то яке кому, Господи, діло!
Важливо — як буде.
А буде — як я напишу.
Оксана Забужко
Исповедь.
ВідповістиВидалитиПростите мне прогулки в поздний час,
и поцелуи и сиянье глаз,
и музыку, звучащую внутри,
и быстротечность суток до зари.
За столько раз, нарушенное слово...
Сейчас простите.
И, простите снова.
Мои смешливые стихи,
рождались в детстве у реки.
Вскормил их лес и звездный свет,
И счастья миг и горя след.
Ах, не шедевр, мои стихи.
Зато смешливы и легки.